Смертельні пастки тамплієрів...

"...Відносно скарбів печери Чорної гори найрозповсюдженою легендою є історія про тамплієрське золото, сховане в потаємних місцях кам’яної галереї. Легенда породжена невідомістю. Одні з ключових моментів розповіді – мальтійські хрести, які вирубані на стінах печери біля першого сіфона (на думку істориків, вони свідчать тільки про релігійне значення печери, і не більше), а також історія самих сіфонів. Сіфони – це стрімкі заглиблення в печері й, за однією з версій, вони були різновидом славнозвісних тамплієрських пасток. Діяли вони так:

Подарунок короля Франциска

Mátyás, az igazságos – él a mondás az egyik legnagyobbnak tartott magyar királyról. Alakját számtalan népmese és monda őrizte meg az utókornak, s ezek közül néhány épp vidékünkhöz, Kárpátaljához kapcsolódik.

Az egyik legismertebb a Fancsika és Mátyfalva nevének eredetéről szóló legenda.

Легенда про Новоселицю

Село Новоселиця лежить на схід від Королева над Тисою, щось на вісім кілометрів під горою Фрасин, коло румунського кордону.

Село має стару дерев'яну церкву. Люди оповідають, що колись опришок Пинтя затяв до іконостаса тієї церкви своєю сокирою. Сокира зосталася в іконостасі. Ця сокира щороку виходить з іконостаса, а коли зовсім вийде, тоді й Пинтя має воскреснути,
Коли прийшли татари,

Бранка монахів Угочанського замку

Важким громаддям здіймається над старим Виноградовом Чорна гора, круто обриваючись до берегів Тиси. На одній з відножин гори, безпосередньо над містом, височить стародавній Угочанський замок. Над ним пронеслись віки, складаючись у ціле тисячоліття. Він був свідком вторгнення мадярів, брали тут ясир татари, турки.

Мовчать руїни, рештки мурів про те, коли й ким його було зруйновано, і лише народний переказ розповідає про ті часи, коли він був могутньою фортецею, і як він загинув.
Ось що люди переказують.

Урочище Бурбіляни

Мешканці усіх навколишніх сіл знають про новоселицьке урочище Бурбіляни, що знаходиться в лісі, на самому верхів’ї гори. Цікаве воно тим, що й зараз там є печери, де переховувались злодії. Інколи діти знаходять там цікаві речі. Є там і велика скеля, на якій були залізні ворота, що затуляли схованку, і якій злодії ховали крадене.

Криниця Кадуб

За селом, по дорозі з Фогораша (тапер зубівка)в Новоселицю, є невеличка криниця з кадубом. Її так назвали – Кадуб, хоч і пізніше дерев’яний зруб і був замінений цементною цямриною. Там часто люди набирали в бочки воду й везли додому, не раз зупинялися з кіньми чи волами, якщо проїжджали з возами, щоб напоїти худобу. Але пізніше челядь почала боятися того місця й неохоче  йшла вночі мимо по тій дорозі попри Кадуб, залякано озираючись і хрестячись. А все тому, що,

Севлюський замок

У той далекий час, коли татари нападали на мирні села, тут-там виростали замки для оборони від ворога. Саме для цього був збудований Севлюський замок, який ще називають Канков.

Про нього збереглася така легенда.

Онок

Де село Онок, там у давні часи були ліси. На полянах пастухи випасали овець, а потім почали розкорчовувати ліси, сіяти зерно. У одного пастуха була донька Ілонка. Полюбила вона одного молодого пастуха, хотіла стати його жоною.

Та напали розбійники і убили Ілониного жениха. З горя Ілонка умерла. Де її поховали, місце те назвали Ілонок, тобто Ілонине. А пізніше там поселилися люди, вони змінили назву на Онок.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Матійово (Матієве)

Король Матій ходив помежи люди. Там, де наше село, застала його ніч. А там були пастирі, пасли худобу. Жили вони у колибах.

В одній колибі король ночував. Дали йому молока напитися, постелили на свіжому сіні.

На другий день увидів, що місця се файні. Вийняв гроші і каже:

-         Нате, і збудуйте село!

Вівчарі подякували і звідають:

-         А за кого нам Богу молитися?

-         За короля Матія.

Так потім і назвали село – Матійовом.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Чорний потік

Вуглярі шукають таке місце для випалювання вугілля, аби і ліс добрий, і вода близько. Де тепер село – давно був ліс. На роки було з чого вугілля випалювати. А від вугілля вода і потоці, який протікав через ліс, була чорною. І назвали потік Чорним.

Вуглярі на зрубах біля потоку стали будувати собі хижі. І помалу виникло село. І назвали село Чорним Потоком.

Першими жителями були Нігрі, Потокі, Йона, їх іменами названо окремі місця і селі.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Чорна (Черна)

Варіант А

Були часи, коли пани знущалися з селян. Люди робили на них не покладаючи рук, з рана до вечора – сіяли жито-пшеницю, копали, косили, жали, молотили, садили всяку-всячину. Працювали як прокажені за крихту хлібця, а їх діти ходили босі й голодні. І так з року в рік.

Та якось з’явився в тих часах один молодий пан,

Тросник (Шашвар)

За переказами, колись давним-давно на правому березі Тиси стояв високий, громадний кам’яний замок, у якому гніздилися орли. Жителям села кажен день треба було приносити в жертву молодого хлопця або дівчину. Із-за цього й назвали село Шошвар (замок орлів – у перекладі з угорського). Але й місцеве „шаш” – Тросник.

За другою версією назва села пояснюється по-іншому. Потік, котрий протікав через село, був порослий шашом (сашом - комишем), тобто тросником. Звідси й пішла назва – Тросник.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Виноградів (Севлюш)

Варіант А

Колись давно територiя, котра тепер заселена людьми i називаеться Виноградовом, була зовсiм безлюдна, пуста. Землi там були хорошi, але ними нixто не займався, їх нixто не засiвав, нixто не обробляв, не доглядав за ними. І одного разу в якомусь iз мicт краю, котре було спокiйним завжди, бо  там нixто нiкоro не ображав, нixто нiкому зла не спричиняв, сталося щось погане. Один чоловiк, який жив дуже бiдно, але йому вci допомагали, хтоо чим мir, допустився ганебного вчинку: вiн обiкрав свого cyciдy. Цей чоловiк був бiдний, це вci знали, але йому вci й допомагали, годуючи йoго самого i його сiм'ю. Тому злочин, який cкоїв, не могли виправдати i простити йому. Зiбралася рада мicтa i досудили:

Фанчиково

Давно-давно на території нинішнього Фанчикова жив багатий пан. І нього була дочка-красуня, яку звали Фанчика. Її ім’ям отець назвав село. Але згодом їх настигло велике нещастя:

Неветлен (Дяково)

Було на Виноградівщині одне село, яке мало дуже негарну, паскудну назву. Якось раз у селі організували бал. На той бал прийшло багато й відіцьких легінів, один кращий за другого. Один із них запросив на танець найгарнішу красуню в селі. Танцюючи , він спитав,

Гудя

     Жив давно-давно в королівському замку король та мав він полководця на йменування Гудя, який йому дуже вірно служив.

Раз сів король обідати й сказав своєму полководцеві:

Великі Ком’яти

Колись дуже давно, як ще нашого села не було, казали нашi дiди й бабки, поселилося тут двое людей. Один на цiм боцi рiки Боржави, a другий - на тому боцi рiки. Як вони поженилися й розгаздувалися, то один покликав другого

Велика Копаня

Варіант А

Недалеко від того місця, де тепер село Велика Копання, на високій горі жив один цар. У нього були дві доньки. Старша дуже файна, і молодша файна була, але вже не така. Старша полюбила дуже красного простого хлопця. Цар не xотів її за нього давати, а заставляв любити одного царського сина. Та вона того пана молодого не любила, ненавидiла йоro, тому i не хотiла йти за нього. За це цар дуже розiзлився на свою доньку та й покарав її

Форголань (Дівичне)

Варіант А

Це село дістало свою назву помилково. А сталося так. Недалеко за селом був глибокий бовч, куди ходили жінки прати плаття. Того дня, коли те сталося,

Легенда села Гетеня

Там, де тепер наше село, була колись невеличка тоня - хутір. Жили там родаки одної ciм’ї. Було серед них бiльше хлопцiв, якi женилися, приводили невісток, будували собi новi хижi й переселялися жити туди,окремо. Так виникло ciм хижин.

Раз один iз них,