Чорна (Черна)

Варіант А

Були часи, коли пани знущалися з селян. Люди робили на них не покладаючи рук, з рана до вечора – сіяли жито-пшеницю, копали, косили, жали, молотили, садили всяку-всячину. Працювали як прокажені за крихту хлібця, а їх діти ходили босі й голодні. І так з року в рік.

Та якось з’явився в тих часах один молодий пан,

якого звали Чорний, бо був чорнявий, схожий на циганчука. Він почав кликати людей, щоб наймалися до нього на роботу. Знайшлися деякі, що повірили пану  й стали його найманцями. Але коли челядь взнала, що пан за роботу дає файну платню і не збиткується, почали напрошуватися до нього, що далі – тим більше людей. А дехто полишав свої старі оселі і перебирався туди, на землі пана Чорного, котрий дозволяв їм там будуватися. Мало-помалу виросло цілоє село довкола маєтку Чорного. Переселенці хвалили пана Чорного за його чесність і доброту. А своє село так і назвали Чорна – на честь свого пана.

Варіант Б

Декілька сотень років тому, коли ще була панщина, пани називали челядь „чернь”. Це були селяни й наймані робітники. Жилося їм тяжко. Довкола болота, і тут-там розкидані по узгірках закурені хижки під соломою. А на тих хижках дрібні віконця, ніби людські очі заплакані. Челядь не могла терпіти такого тяжкого життя. І многі тікали від панів. Тікали й ховалися по хащах і болотах-мочарах, де би їх пани не могли легко знайти.

В одному місці, на болотяних мочарах, коли таких втікачів набралося багато, вони почали будуватися. Згодом виросло ціле село. А поза як то всі були такі, на котрих казали „чернь”. То й село назвали Чернь – Черна, а вже пізніше – Чорна.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.