Королево-760

( Із книги "Королево. Історія в фрагментах")

 ЗАМОК НЬОЛАБ (NYALÁB)

У селищі Королево з висоти гори Ньолаб спостерігають за плином часу руїни колись славетного замку, відомого серед місцевого люду під назвою «Город». У добу середньовіччя та ранньомодерного часу ця фортеця контролювала долину Тиси в важливому місці, де швидка вода річки звільняється з обійм гірських лещат і міцним потоком виривається на волю рівнини. 

Замкова гора, висотою 52 м (вершина – 212 м від рівня моря), вулканічного походження. Вона є справжнім геологічним дивом, тому що найближчі підвищення розташовані на значній відстані від неї. Центр фортеці, площею 52 х 47 м, в плані підовальної форми, розміщений в північно-західній частині верхньої тераси гори. По периметру розташовані житлові приміщення, які оточують невеликий внутрішній дворик з колодязем посередині. У 20 м від основної замкової споруди проходила додаткова захисна лінія з будівлею прямокутної форми. Основну і допоміжну системи укріплень з’єднував міст, побудований на масивній кам’яній підпорі з арочним отвором у центральній частині. Перед додатковою захисною лінією знаходився рів. Для контролю ґрунтової дороги – єдиного зручного підходу до замку, на південно-східній окраїні урочища, на віддалі від основного архітектурного комплексу, зведений невеликий бастіон клиноподібної форми. Весь видимий зараз комплекс споруд виник у результаті перебудови замку в XVI ст.

Рання ж історія фортеці пов’язана з другою половиною XIII ст. Околиці Королева в ті часи були улюбленим місцем полювання на зубра, ведмедя та кабана “молодшого короля” (iunior rex Hungariae) Іштвана V (1270–1272 рр.). Саме він у 1262 р. дав вказівку про будівництво на підвищенні Ньолаб біля с. Фелсас (перша назва селища Королево) мисливського будиночка – Domus regalis. Про ранній період використання споруди мова йде і в листі 1264 р. папи Урбана  IV, де він закликає Іштвана V повернути мисливський будинок матері (нікейській принцесі Марії Ласкаріні), оскільки раніше той був власністю саме королеви.

Наприкінці XIII ст. на Ньолабі зводяться кам’яні укріплення і він стає замком. З цього часу і до початку XV ст. його власники часто мінялися. В епоху Ласло IV (1272–1290 рр.) фортеця належала роду Убулфі. На початку ХІV ст. нею володів магнат Беке Боршо, а після повстання Матея Чака (1312 р.) проти угорського короля Карла Роберта Анжуйського (1301/1310–1342 рр.) в 1315 р. вона перейшла до рук Бережського жупана Томаша. Саме йому король наказав відбудувати зруйновані під час штурму королівськими військами фортифікаційні споруди. Необхідно зазначити, що під час цього взяття постраждали не тільки стіни твердині, але і загинуло багато захисників укріплень і атакуючих їх воїнів. Серед останніх був і представник славетного роду Палоці, який поклав свою голову в цій запеклій навалі.

З часом реставрований замок став центром домінії. Король Людовик Великий (1342–1382 рр.) в 1378 р. передав його синам молдавського воєводи Балку та Драгу на час перебування їх на посадах угочанських жупанів. У цей період значно активізується волошська колонізація комітату, ініційована ще після татарської навали Бейлою IV (1235–1270 рр.). За нащадків Драга (Драгфі) крім захисної функції фортеця виконувала роль культурного центру, про що свідчить переписане тут у 1401 р. Тетраєвангеліє на слов’янській мові. (Зараз зберігається у Закарпатському краєзнавчому музеї. З нагоди 610-ї річниці створення цієї памятки у Королеві встановлено памятник).  Крім родичів Драгфі в цей час на Ньолабі перебувала значна кількість гостей, яких манило до себе тепло спілкування і ароматний запах вина, десять бочок якого щорічно привозилися з церкви в Севлюші.

Ідилія безтурботного життя нащадків молдавського воєводи Саса була перервана у 1403 р. Король Сигізмунд (1387–1437 рр.) позбавив Драгфі права володіння замком, а в 1405 р. передав його Петру Перені. Не враховуючи короткого відрізку часу у другій половині XV ст., коли укріплення формально належали Баторі, Ньолаб до кінця свого існування залишався в руках роду Перені. Примітно, що для перебудови замку його власники запрсили італійського архітектора Арістотеля Фіоравенті, який більше відомий, як будівничий московського Кремля у тому вигляді, який зберігся до наших днів.

Барони турбувалися не тільки про зміцнення стін, але і про внутрішнє убранство фортеці. Славилися вони і меценатством. За фінансової підтримки Катерини Франгепан, вдови загиблого у 1526 р. у битві під Мохачем Габора Перені, в 1533 р. в Кракові у видавництві Ієроніма Вієтора були надруковані перекладені з латині в замку Нялаб Бенедиктом Комяті “Листи св. Павла на угорській мові” з коментарями (Az szenth Paal leveley magyar nyelven), які  стали першою друкованою угорською книгою. Також у Королівському замку відомий поет XVI ст. Петер Ілошваї Шеймеш написав поему про Міклоша Толді, яка пізніше лягла в основу трилогії Яноша Араня (Az híresneves Tholdi Miklósnak jeles cselekedeteiről és bajnokságáról való história). Гостював на Нялабі і видатний представник угорської лірики епохи Ренесансу – Балінт Балашші. Крім видатних людей, гостинністтю баронів Перені користувалися і відомі злодії. Серед них треба відзначити фальшувальника монет Міклоша, який саме у цій місцевості почав свою «кар’єру», увінчану стратою в Шарошпотоцькому замку. Не можна забувати і відомого своєю жорстокістю коменданта укріплень Моісея Фанчікаї. На його рахунку і катування, і вбивства, і низка інших злочинів проти люду комітату Угоча.

Завершальний етап історії Королевського замку пов’язаний з подіями після повстання Ференца Вешшелені 60-х рр. XVII ст., в якому брали участь декілька угочанських родів. Імператор Леопольд I (1655–1687 рр.) втратив довіру до дворянства Північно-Східної Угорщини, в Королевській фортеці він розмістив гарнізон на чолі з Конрадом Мейєром Бранденбурзьким і наказав зруйнувати укріплення. Перені намагалися врятувати замок і делегували до імператора віце-жупана Яноша Хартяні, але його місія успіху не мала. Наприкінці 1671 – на початку 1672 рр. стіни Ньолаба були взірвані, після чого він більше не відбудовувався.

Незважаючи на насичену подіями історію замку, донедавна на ньому і в його найближчій окрузі проводилися лише періодичні незначні археологічні пошуки. Зокрема, у ХIХ ст. два рази (1859 та 1881 рр.) знахідки з Королева надходили до Угорського національного музею (м. Будапешт). Це були різноманітні прикраси, в тому числі позолочені мідне кільце та гілка з виготовленими з коштовного каміння квітками, а також мідний натільний подвійний (“лотарингський”) хрестик. Крім того, серед матеріалів були присутні три трунні цвяхи з зіркоподібними шляпками, вкритими срібною фольгою. Дані знахідки походять зі зруйнованої місцевими мешканцями крипти-каплиці, захоронення якої пов’язані з заможними власниками замку.

Через сто років, у 80-х рр. ХХ сторіччя, біля центральної частини укріплення невеликі пошукові роботи здійснила палеолітична експедиція Музею Природи (м. Київ). Нею зібраний підйомний пізньосередньовічний матеріал.

На початку 90-х рр. минулого сторіччя, на території пам’ятки працювала експедиція Українського спеціального науково-реставраційного інституту “Укрзахідпроектреставрація”. Але роботи лише номінально називалися археологічними. Самі ж пошуки були спрямовані на визначення планування внутрішньої забудови, і, зазвичай, завершувалися на глибині 0,5 м (при реальній потужності культурного шару в цих місцях 4 – 5 м).

З 2007 р. за вивчення Королевського замку Ньолаб взялася експедиція Ужгородського національного університету. У польових сезонах 2007, 2011–2016 рр. в різних частинах пам’ятки були закладені п’ять шурфів і чотири розкопи, загальною площею 220 кв. м. Потужність культурного шару становила від 1,5 до 5,7 м. У ході робіт досліджено три житлові приміщення з кахляними печами та зібрана значна колекція матеріалу: тисячі фрагментів керамічного посуду, в тому числі імпортного, кахлі, вироби зі шкіри, кістки, каменю, скла та металу (побутові речі, ремісничий інструментарій, елементи одягу, прикраси, медальйон, жетон, текстильні пломби, монети, зброя, епітафій). Знахідки свідчать про функціонування укріплень Нялабу з кінця XIII до середини XVII ст., що повністю співпадає з інформацією письмових джерел.

З кожною новою знахідкою археологів життя насельників Королівської твердині потроху виходить з темного світу міфів і видумок до яскравого світу реалій історії. Світло археології дозволило вирвати з темряви землі свідчення про справжнє життя наших попередників на землях Притисянщини, повернути втрачений зв’язок поколінь, об’єднати міцним ланцюгом минувшину і сьогодення.

Ігор Прохненко, історик, УжНУ.