Королево-760

Королівська стоянка

( Із книги "Королево. Історія в фрагментах")

Вперше про сенсаційні археологічні знахідки в Королеві я дізнався із великої статті у популярному радянському журналі «Смена» ще в  далекому 1975 році. Надзвичайно тішило те, що тепер про Королево прочитали мільйони людей від Карпат до Камчатки, від Балтики до Паміру. Згодом вдалося познайомитися з роботою археологів значно ближче, адже вони систематично працювали в нашому селищі аж до 1992 року, а окремі дослідження велися до останнього часу  - молода дослідниця Королівської стоянки  Оксана Вотякова свою кандидатську дисертацію з палеонтології збирається захищати в 2021 році!

Керував розкопками кандидат  історичних наук  В’ячеслав Миколайович Гладилін, працівник Київського інституту Археології Академії Наук України, директор Археологічного музею в Києві, зараз вже, на жаль, покійний.

  

У 1969 році він організував Закарпатську палеонтологічну експедицію, яка спочатку працювала на Берегівщині. Знайомство з  геологами, які тоді базувалися в Берегові, принесло йому цікаву інформацію – вони  показали  кам’яні предмети, явно оброблені розумними істотами, знайдені в межах  Королівського кар’єру. І в 1974 року київські археологи  вирішили провести  розкопки в Королеві. Їх робота одразу дала вражаючі результати  - за кілька літніх місяців вони відшукали сотні кам’яних виробів епохи раннього або нижнього палеоліту – скребла, ножі, чопери ( рубила), вістря зброї, тощо. Власне, саме поняття «палеоліт» означає грецькою «давній камінь».

 

    Про місце відкриття  В. М. Гладилін та В. І. Ситливий так писали  у книзі «Ашель Центральной Європы» - «Палеолітичне місцезнаходження Королево виявлено у районі так званих Хустських воріт між містами Виноградів та Хуст. Тут ріка Тиса, прорізавши Вигорлат-Гутинський хребет, виходить на простори Угорської низини. Праворуч, нижче за течією річки, біля м. Виноградів височить  вкрита буковим лісом Чорна Гора – загаслий  вулкан. Ліворуч, вище за течією знаходиться одна з найвищих вершин Вигорлат-Гутинського  хребта. Поруч – величні кам’яні кар’єри з потужними геологічними розрізами. На лівому березі Тиси на сопці височить замок угорських королів (Кірайгазо). Від нього і походить сучасна назва селища Королево, яке розташувалося біля підніжжя сопки із замком» 

Сама стоянка була розташована  на вершині 100-метрової тераси лівого берега р. Тиса, що підпирає зі сходу гірський масив вулканічного походження Соргедь. Невелика балка розділяла терасу на дві вершини – Гострий Верх і Бейвар. 

 

   Відкриття цієї пам’ятки стало однією з найвагоміших подій у світовому палеолітознавстві, напрацювання В.М. Гладиліна багато в чому визначили дослідницькі напрями у вивченні давньої історії Європи. За 14 польових сезонів було обстежено 1500 кв.м. площі, закладено 34 шурфи, зроблено 15 розкопів. На практиці це означає, що археологи (а це здебільшого були студенти-історики) вручну перелопатили десятки, а то і сотні тон  землі. Свій наметовий  табір вони щороку влаштовували на березі Тиси, біля залізничної зупинки «Кар’єр». Тут завжди було багато місцевої молоді, особливо дівчат, у яких несподівано пробудився потяг до древніх  старожитностей.

Керівник експедиції часто зустрічався з королівчанами, виступав на зустрічах з учнями в школі. Велику допомогу в своїй діяльності він отримував  від органів місцевої влади, директора кар’єру В.О.Карпенка, директорів школи Міллера А.І. та Палька В.Ф.

У 1990 році у Королеві навіть провели Міжнародну науково-практичну конференцію з питань палеолітознавства. Семінар відвідали провідні науковці ФРН, Чехословаччини, Польщі, Угорщини.  

 

В.М Гладилін розповів, що у 12-метровій товщі землі він виділив спочатку 8, а потім 15 культурних горизонтів, розділених наносним ґрунтом. Правда, в сучасних дослідженнях загальновизнаними є 11 культурних шарів палеоліту. Найстарший (і найглибший) з них, сучасними палеомагнітними методами датується віком понад 800 тис. років, Не мільйон, та все таки! Останнє поселення було близько 50 тисяч років тому.

Це вказує на те, що первісні люди , які взагалі-то, не вели осідлий спосіб життя, протягом тисячоліть поверталися на це місце і активно займалися вироблянням кам’яного інструменту.                 Їх приваблював сюди твердий сірий , іноді сіро-блакитний камінь, з якого можна було зробити будь-який  тогочасні господарські та мисливські знаряддя. Покладів цього вулканічного каменю  в Україні є тільки 2 – у нас і небагато на Донбасі. У Європі він зустрічається вкрай рідко, зате в Південній Америці з нього сформовані цілі гірські системи - Анди, звідси і пішла його назва – андезит. 

Ким же були древні рукодільці? Хоча на Королівській стоянці не виявлено жодної  кістки, яка б дала уявлення про вигляд  тогочасних каменеобробників, можна припустити, що першими тут з’явилися так звані архантропи . Подібних  поселень в Україні знайдено близько 30, з них 20 – на Закарпатті.

У зовнішньому вигляді архантропа  ще зберігалося багато мавпоподібних рис. Ранні архантропи виготовляли грубі кам'яні знаряддя. Їх основними  заняттями були полювання і збиральництво, вони жили стадами або вірніше  - праобщинами.  Мовне спілкування знаходилося на початковій стадії розвитку – це показує будова їх щелеп та зубів. 

 

Пізніше з’явилися неандертальці. Це були вже досить розумні істоти, низькорослі або середнього зросту, міцні, масивної статури, з великими головами. Вони були добре пристосовані до холоду. Немає ніяких відомостей про колір їхньої шкіри або волосся. Об'єм мозку в неандертальців був не менший, а навпаки, на 10% більший ніж у середньої сучасної людини.  Нічого дивного – якщо спробувати сучасній людині із звичайної каменюки витесати гостре рубило-чоппер, то скорше за все це їй не вдасться. А неандертальці могли терпляче тесати тверду каменюку до потрібної форми! Подібні до королівських знаряддя знаходили по цілій Західній Європі, особливо у Франції. Знаючи кочовий спосіб життя наших прародичів, можемо цілком вірогідно припустити, що вони вільно пересувалися по всьому континенту – без паспортів та віз! Чим не первісний Шенген?

 

Сучасний європеєць отримав від неандертальця у спадок 4 % генів. Якраз ці гени, на жаль, відповідають за потяг до куріння та за розвиток діабету.

 

Через тисячоліття передалися деяким королівчанам і зовнішні риси древніх умільців, особливо багато їх можна побачити на сучасній стоянці за залізничним переїздом.

Багато говорилося про збереження розкопок, як музею під відкритим небом, про створення  археологічного заповідника, але далі розмов справа не пішла, так що зараз ця територія зруйнована через господарську діяльність щебзаводу.

А В’ячеслав Гладилін у 1989 році став доктором історичних наук.