Королево-760

( Із книги "Королево. Історія в фрагментах")

Спробуймо зазирнути глибше, ніж 760 років!

Городище Малої Копані.

Прямо навпроти Королівського замку на правому  березі Тиси здіймається  невелика гора, заросла буковим лісом. На її вершині знаходиться славна історична пам’ятка – поселення стародавнього племені даків двохтисячолітньої давнини. Місцеві мешканці, жителі Малої Копані, називають цю гору Городищем, подібно, як у Королеві Замкову гору називають Городом. 

Мала ( як і Велика) Копаня із 1438 року належала королівським баронам Переніям під назвою Верешмарт та аж до 1944 року, і при чехах, і при мадярах, входила адміністративно до Королівського округу ( járás).

 

У кінці ХІХ ст. севлюський  учитель Йозеф Міхалік зацікавився цією місциною, бо до нього дійшли відомості про те, що тут час від часу люди знаходять різні старовинні речі. Міхалик обстежив Городище, про що опублікував статтю «Доісторичні пам’ятки Угочі» в тогочасній  будапештській пресі. Вже у 1970-х роках на цю статтю звернули увагу радянські історики і ґрунтовно взялися вивчати Городище.

«На Закарпатті археологи показали найбільшу золоту знахідку. Це — нашийна прикраса торквес, вагою 544 г, зроблена з трансільванського та уральського золота. Про це повідомив археолог, кандидат історичних наук, завідувач Археологічною музею ім. проф. Е. Балагурі Ужгородського університету Володимир Мойжес.» 

  

Цю сенсацію обговорювала вся українська преса в 2008 році. Тоді археологічна експедиція вчених Ужгородського університету під проводом професора В. Г. Котигорошка зробила дійсно разючі відкриття. Тоді протягом одного літнього польового сезону закарпатським археологам вдалося знайти  на глибині всього 10 см безліч предметів старовини - глечики з людськими кістками, зброю, керамічні вироби, жорна, пряжки. Справжньою окрасою  тих розкопок був згаданий уже торквес, який належав, очевидно, особі високого соціального стану, можливо, тогочасного вождя. Сама прикраса була розрубана на  частини, розкидані на великій площі. Спеціалісти визначили, що створена вона була десь  у  80-70 роках до н.е. Знайдені  одночасно 4 дакійських та  7 кельтських мечів також були виготовлені у  першому столітті до н.е.  Були знайдені різні інструменти  - ковальські кліщі, пробійники, зубила, долота, серпи, коси, виноградарський ніж, зброю, прикраси із срібла, бронзи та скла. Вчені припускали , що їм вдалося розкопати чи то масове поховання, чи то майданчик для проведення релігійних обрядів.

Мені вдалося тричі відвідати ці розкопки, відзняти відеофільм, який згодом демонструвався на Виноградівському телебаченні, познайомитися із керівниками експедиції професором Котигорошком В.Г. та його головним помічником Ігорем Прохненком. Монографія Вячеслава Котигорошка «Верхнє Потисся в давнину» щойно була видана ужгородським видавництвом «Карпати»  і, приємно згадати, тоді один примірник її  із дарчим підписом автора потрапив до  моєї домашньої бібліотеки.  У цій монументальній праці розглядається життя і побут племен, які жили у нашому краї від 1 млн. років до н.е. і до Х ст. нашої ери. 

  

 Науковці розповідали, що розкопки у Малій Копані проводилися понад 20 років ( і тривали ще 10 років після наших зустрічей). На горі висотою 85 метрів над рівнем Тиси вони перелопатили понад 3 гектари території, знайшли чимало речей, які дозволили однозначно встановити походження цього історичного об’єкту. Заснували його костобоки  – народність фракійського кореня, підпорядковані дакійській державі у 60-х роках до н.е. Саме тоді вони під проводом свого першого царя Буребісти проникли у верхів’я Тиси і заснували тут ряд поселень. Жила більшість даків, звичайно, на родючих рівнинах, а укріплені городища будували тільки для сховку під час воєн. Постійно у  городищах жила тільки панівна верхівка та чисельні ремісники, які володіли технологіями вироблення речей із заліза, міді, бронзи, шкіри, глини, каменю, дерева, тканин і навіть скла. Чимало цих знахідок потрапило до Виноградівського краєзнавчого музею.

Даки вміли видобувати залізну руду і виплавляти залізо, робили це зовсім недалеко – поблизу річки Ботар. Саме городище було захищене оборонним земляним валом, сліди якого збереглися й до тепер.

 

Одного разу довелося зустріти на Городищі дослідницю із Словакії пані Колнікову. Предметом її наукової спеціалізації було виробництво давньоримських  монет.  За її словами, даки навчилися чеканити тогочасні римські денарії із низькоякісного карпатського срібла, і викидали на ринок  таку кількість цих монет, що серйозно загрожували стійкості римської фінансової системи. Монети ці, вірніше, імітації монет, були значно легші за оригінали ( біля 6 г замість 9 г), втім функцію грошей у торгівлі Дакії вони  виконували. Пані Колнікова сподівалася знайти у малокопанському поселенні власне чекан, яким ці псевдоденарії продукували. Складові частини чекана ( муфти і матрицю)  знайти все ж не вдалося, але античних монет протягом 29 років розкопок було знайдено аж 50, причому  різного походження, що свідчить про активні торгівельні зв’язки  царства Буребісти з тогочасним цивілізованим світом.  Ще 22 монети знайшли місцеві жителя на своїх городах поблизу городища, правда, від цих знахідок збереглися тільки фотографії.

Під час моїх відвідин монети не знаходили. Студенти-копачі показували кераміку, бронзові пряжки, кільця,  браслети, фібули (застіжки плащів). Особливо вражали невеликі глечики  із дрібними кісточками всередині – очевидно, даки так ховали дітей. А можливо і домашніх тварин – відомостей про їхні вірування і поховальні обряди вкрай мало.

Загалом ужгородські науковці виявили і дослідили біля 45 житлових споруд, понад 100 об’єктів господарського призначення, цілі тони залишків кераміки, сотні предметів побутового вжитку. Довелося бачити, як розкопували давній  колодязь на краю урочища. Прокопали до  значної глибини, але далі заглиблюватися  було важко і небезпечно. Хто знає, які цінності навіки поховані  у його глибині! У наступному році та яма обвалилася.

Вчені ототожнюють  Городище   із Сеті-давою (дав -  значне поселення фракійською мовою), яку згадував давньоримський історик Птолемей. Втім, як заведено у науковців, існує  й інша версія - що  Сеті-дава знаходилася у сучасній Польщі. Як би там не було, у 101-106 роках н.е. імператор Траян розбив війська дакійського царя Децебала, завоював його столицю Сармізегетузу і приєднав територію теперішньої Трансільванії до Римської імперії під назвою провінція Дакія. Тоді ж римляни зруйнували  Сеті-даву, яка проіснувала близько 160 років. 

Після римлян у нашому краю залишилося дуже мало матеріальних  слідів  - лише кілька монет. Думаю, римляни були дисциплінованими вояками, не губили зброю, не розкидали гроші, посуд та  спорядження, як би то не було прикро сучасним археологам. А найближче до нас  місто вони збудували аж біля нинішньої Братіслави, воно називалося Герулата.

Експедиція Траяна в Карпати завершилися більш ніж успішно – він вивіз звідси неймовірне багатство – 20 тон золота і 40 тон срібла, до того ж захопив чимало родовищ заліза, міді, солі.

Сильно прикрашені епізоди цієї війни моє покоління бачило у помпезному франко-румунському кінобойовику 1966 року «Даки». З фільму могло скластися враження, що даки розбили римлян вщент, хоча насправді все було зовсім навпаки…