Чорна гора
Колись дуже давно один тутешній свинар пас свиней в
околицях теперішнього Виноградова. Раптом він помітив,
що одна свиня відсутня.
Почав її шукати. Та невдовзі свиня сама прийшла. Але на другий день та в інші
наступні дня вона знову й знову кудись зникала. Свинар почав стежити за нею.
Але як не старався, вислідити ніяк не міг. Помітив, що коли вона поверталася,
завжди була сита й весела.
Але з свинею було й порося. Вже не ссало, проте все ще
трималося старої матки. І якось одного разу, коли свиня зникла, порося трохи
затрималося з іншими поросятами. Потім ніби схаменулося, що матері нема, і
помчало в напрямку лісу. Свинар – за ним. Порося прибігло до печери в горі й
зникло там. Вівчар сховався за скелею й почав стежити. Через якийсь час
побачив, що з печери вийшла стара свиня, а за нею й порося. Вони спокійно пішли
назад.
Свинар того дня нічого не робив, але наступного пішов до
печери. Хоч спершу й боявся заходити, та потім зайшов. Зайшовши, побачив там
багато зерна, купи золота й усякого добра. А посередині хрест. Ще побачив він і
одного старого чоловіка. Той підійшов до нього і сказав:
-
Допоможи мені винести той хрест, зроблю тебе найбагатшою
людиною на землі.
Свинар
зітхнув на багатство, погодився допомогти. Підійшов до хреста. Але тільки
поклав хрест собі на плече, як він придавив його до землі.
-
То вшито золото, на котрому лежиш, - тепер твоє, ха-ха! –
почув над собою глумливий голос того старого чоловіка. А був то не просто
чоловік, а сам Нечистий.
Нещасний
свинар там і помер, бо вже не зміг більше піднятися.
А в
народі знали, що в тій печері живе нечистий, який вершить чорні діла, тому й
назвали гору Чорною.
Злий
камінь
Колись
давно на березі тиси стояв великий камінь. Молоді дівчата й жінки часто прали
на ньому сукні. Одного разу дівчина пішла туди, щоб попрати визолену сорочку.
Вона стала на камінь, а мило поклала біля себе. Але воно почало сповзати,
падати в воду. Дівчина хотіла швидко схопити його, але посковзнулася і впала у
ріку. Вона була дуже глибока й швидка, схопила дівчину й понесла на дно.
Дівчина втопилася.
З
того часу люди перестали ходити до того каменя прати білизну. Та місце назвали
нещасливим, а камінь – Злим Каменем.
Той
камінь стоїть на Тисі й понині.
Ріка
Тиса
Люди
часто дивуються, чому на Тисі так багато заворотів, і всі вони круті. Колись
дуже давно, коли ще ніякої Тиси не було, а була лише земля з долинами й горами.
Ось тоді Бог викликав одного із своїх Ангелів і сказав йому:
-
Потрібно, аби протікала ріка. А як і де вирішуй сам.
Бог дав Ангелові двох волів і плуг, аби той плугом провів
борозну, по якій потече перша вода, що стане потім глибокою рікою.
Ангел так і зробив. Але між горами і в долині росло тоді
дуже багато жаливи. Вони завжди обминали жаливу, коли вона їм зустрічалася на
шляху. А обходячи жаливу, тягли й плуг за собою сюди-туди. Зустрінеться жалива
– повертають в інший бік. Та йшли, тягнучи борозну за собою з численними
крутими заворотами.
Тому й з’явилися оті завороти, що є на тисі, особливо вже поза
горами, в долині.
Плач Тиси
Це трапилося в Королеві. Жили там Іван та Марійка, любили
одне одного. Хотіли й побратися, але батьки їм не дозволяли. А це тому, бо
Марійка була з багатої родини, а Йван – з бідної.
Закохані були і відчаї. Тому раз досудили, що ліпше
померти, ніж зректися свого кохання і поєднати свою долю з кимось іншим. І вони
піднялися на найвищу скелю над Тисою. Обійнялися і так в обіймах кинулися
звідти в ріку.
Тиса болісно загучала, несучи їх тіла на бистрину. Вона й
сьогодні гучить ридає за ними!
Немає коментарів:
Дописати коментар