Водяний млин на річці Ботар

Було це досить давно. Якось у село завітав бідний циган з Румунії і  зупинився у газди на кличку Вигаський. А той Вигаський і сам був із румун і добре знався з циганами. Та цього, що попросився до нього на роботу, полюбив, бо був робітний і мав золоті руки, до всього розумівся. Жив собі циган день, тиждень, місяць... нікому нічого не каже, лише постійно дивиться на ріку Ботар. Газда й питає його:

-         Чого ти. Чоловіче, постійно на ріку позираєш? Що там виудиш такоє, що нікому знати не мож?

-         Не переживайте, газдо, - відповідає циган. – Я в тій ріці вижу такоє, з чого би ви мали великий хосен.

І циган розповів Вигаському про свій задум, мовляв, має намір зібрати майстрів і збудувати на ріці водяний млин. Та зробить це лише тоді, якщо газда поручить на нього перед сільським Кіровом (старостою), що той не буде його рушати і дозволить циганам спокійно жити в селі.

Газда пообіцяв. Тоді циган сходив у Румунію. Привіз звідти своїх приятелів-циган, що добре розумілися на майструванні, і дуже скоро збудували водяний млин на ріці Ботар. Жителі села дозволили переселенцям поселитися на правому березі ріки, коло млина. З того часу і живуть вони там. Були серед них і музиканти, і майстри по виготовленню бубнів, і прекрасні різьбярі, що виготовляли дерев’яні миски, ложки, корита й бочки-гордови.