Він: поважний освітянин, автор численних публікацій про шкільну освіту
Вона: заможна панянка, спадкоємиця величного прізвища Перені та великих статків родини
Він: сповнений ентузіазму 31 літній спеціаліст
Вона: заклопотана господиня, якій належали численні землі та виноградники, якими треба було управляти
Попри таку різність, зустрітись їм таки судилось!
Коли 23 липня 1880 р. Ласло Оцил був призначений інспектором освіти Угочанського комітату, він певно і уявлення не мав, що знайде тут свою долю, і в особистому і в професійному значенні. Маючи активну громадську позицію та професійний запал, активно взявся до роботи, по підняттю освітньої сфери краю, на належний рівень.
Роботи було надзвичайно багато, першочерговим завданням визначав будівництво Горожанської школи, як зразково-показового закладу, для всього регіону. Можливо, саме при вирішенні організаційних питань щодо горожанки, зокрема про виділення землі під будівництво, Луїза та Ласло і зустрілись.
Так не романтично, але вже на роки. До речі, не без скандалу. Запропонована родиною Перені земля викликала сумнів у інспектора освіти, бо знаходилась на ринковій площі, де було дуже гамірно і щотижневі торги залишали по собі багато бруду. На засіданні комісії Оцил заявив, що ділянку придбають тільки після медичного висновку головного лікаря, чи придатна вона для школи. Коли позитивний висновок був отриманий, будівництво розпочалось і вже в 1881/1882 навчальний рік, школа прийняла перших учнів. Згодом біля школи були посаджені дерева, а сама території приведена до ладу.
І це був лиш початок його діяльності. За 23 роки роботи в Угочі, збудовані десятки нових шкіл та приведені до ладу вже існуючі. І весь цей час, вірним союзником та великою підтримкою була його дружина, Луїза Перені. Важка ж та напружена праця негативно позначилась на здоров’ї Ласло, яке ще більше ускладнювалось цукровим діабетом. І у віці 57 років, 24 грудня 1906 року він помер. Не судилось їм мати дітей, але вони були один в одного.
І то не проста любов, а та що на століття. Свідченням тих почуттів став мавзолей, споруджений Луїзою для свого чоловіка після його смерті. Дружина не схотіла ховати його на кладовищі, а обрала те місце, де б Ласло міг бачити плоди своєї діяльності, на одному з схилів Чорної гори, звідки відкривається чудовий вид на все місто.
На мавзолеї викарбуваний такий вислів: «Зупинись, мандрівнику, скажи Спартакові, що тут спочиває його вірний син, який пролив свою кров за Вітчизну». І справді, за справу свого життя він віддав всі свої сили, можливо навіть жертвуючи особистим щастям та затишком.
Луїза після смерті чоловіка повністю поринає в господарські справи. Але перед смертю, як все земне лишається позаду, просить поховати себе поряд з чоловіком, у цьому величному склепі.
Немає коментарів:
Дописати коментар