Егреш, Ольшник, Олешник

 Колись давно, там, де нині село,

протікала невеличка річка Бильва.

Довкола земля була дуже мочаристою.

Бильву, що протікала через село,

тодішні люди називали Сільською Млакою.

По обидва її береги росло багато-пребагато вільхи,

вологолюбивого дерева та кущів

(вільшняк, або, як ще кажуть у народі - ольшник)

родини березових.                 

Ось від цього й пішла назва села -

Ольшник, пізніше - Олешник.

А Егреш - це ще давніша назва села.

Так воно називалося до перейменування аж до 1946  року.

А походження цієї назви пояснюється ось як.

За селом і понині є водоймище,

яке сельчани називають Егрешом.

Кажуть, що на цьому місці жив колись пан,

заможний землевласник, по імені Егреші.

Одного разу, з цілком невідомих причин,

його садиба раптом провалилася,

а на її місці виникло водоймище,

що з тих пір дістало назву Егреш.

Від цього й пішла назва села

Зародження і розвиток села Олешник не можна собі уявити або якось відділити від загального історичного процесу, що харак­теризує минуле цього ареалу, згодом комітату Угоча,¹ який протягом кількох сторіч просторово й географічно був більшим, ніж нинішнійВиноградівський район, до якого входить тепер наше село. Керую­чись цими міркуваннями, нами проведено пошуки історичної аналогії виникнення й зародження Олешника довкола колишнього і теперіш­нього його центру - м.Виноградів, та численних населених пунктів,що його оточують. Це дає можливість скласти більш яскраву уяву про територію поширення й регіон, про котрий піде мова у подаль­шому.

Архівні розкопки, проведені у свій час на Виноградівщині, втому числі й в Олешнику, дають можливість довідатися, що живемо ми з вами у тих краях, що вже у прадалеку минувшину були заселені людьми. На території колишнього старого кар'єру Виноградівського цегельного заводу було виявлено житла стародавніх поселень первіс­ної.подини із залишками слідів від їх вогнищ, біля яких було знай­дено прикраси періоду пізньої бронзи, тобто X—IX століття до нашої ери!

У науковому відношенні особливо важливе значення має те поселення, що виявлено в урочищі Мале Поле. Воно належало

племені карпів, які є безпосередніми предками літописних білих хорватів.

Поблизу Виноградова було виявлено також унікальний скарб грецьких монет з III—IIстоліття до нашої ери.²

З періодом відкриття у цьому ареалі пам'ятників культури Станово (поблизу с.Дяково Виноградівського району)³ нам відомо тепер про більше ніж сто скарбів бронзових виробів із так званого опайського горизонту. Серед них найбільш численні скарби з міс­цевостей: Велика Паладь, Великі Лучки, Воловець, Виноградово, Затишне, Дяково, Олешник (четверта фаза), Квасово, Чинадієво та ціла низка інших, у тому числі на території теперішньої Румунії -Доманешті І, Доманешті II, Віма Маре, Бутурч, а також Опой (тепе­рішня Угорщина). Всього із опойуріуйського горизонту у Верхньому Потиссі враховано 103 скарби, що складаються із 2,5 тисяч бронзових та золотих виробів загальною вагою 260 кілограмів⁴. За своїм при­значенням ці вироби діляться на дві групи. До першої відносяться ті ужиткові предмети, які свого часу були в користуванні, або приз­началися для обміну (65%). Другу групу складають ті речі, що вийшли із користування, або стали браком під час їх лиття (35%). До складу 40 скарбів увійшли диско-бруско-тістовидні, а також без-форменні злитки бронзи. З цього випливає, що переважна частина скарбів Верхнього Потисся, тобто того ареалу, куди входить і Олеш­ник, були своєрідним збором майстрів-ливарників, а названий про­стір служив доброю сировинною базою відливання нових виробів.³

ПОСЕЛЕННЯ, ЩО ІСНУВАЛО НА МІСЦІ ТЕПЕРІШНЬОГО ОЛЕШНИКА

Місця осілого життя людей у давні часи, що виникли з розвитком землеробства на місці теперішнього Олешника, відкриті у 1977 році археологічною експедицією Ужгородського державного університету під керівництвом доктора історичних наук, професора Едуарда Альбертовича Балагурі. В цьому ж році тут проведено рятувальні розкопки. Вони проводилися на віддалі 0,5 км на схід від села

Працює археологічна

експедиція Ужгородського

університету.

Перший справа -

керівник розкопок

професор Е. Балагурі

    уздовж потічка Ліщани в урочищі Кругле Поле. Розкопано 800 кв.м площі. Культурний шар залягав на глибині 0,5-7 м від сучасної поверхні. На дослідницькому майданчику відкрито три різночасові культурні шари, де зібрано багатий фрагментарний керамічний матеріал гончарських і ліпних посудин різномінітних форм та житла.

Найдавніші споруди на поселенні представлені матеріальними комплексами групи Беркес-Демечер (XIII ст. до нашої ери). Над ни­ми розташовані матеріали культури Ґава (ХІ-Х ст. до нашої ери). Верхній шар репрезентують споруди давньоруського часу (Х-ХІН сто­ліття).

Ці поселення вчені вважають належними носіям культур пізньо-бронзової доби та давньоруському населенню Закарпаття. Матеріали розкопок зберігаються в Ужгородському університеті.⁶

Щодо зародження городищ в ареалі, де розташоване теперішнє село Олешник. Відомі українські та низка зарубіжних вчених-архе-ологів твердять, що місцем залюднення наші предки вибирали собі місця у долинах великих і малих рік, на острівцях, утворених серед боліт, на схилах, захищених з усіх ооків. лк правило, завдання, яке ставили перед собою будівельники таких городищ, зводилися до наступого: 1) можливість створення надійних укріплень; 2) зведення перепон для ворога; 3) добре проглядання місцевості доокіл; 4) при потребі, можливості для швидкого маневрування на місце­вості; 5) достатнє забезпечення водою та харчуванням.⁷ Усі ці вимоги там, де територіально розташований Олешник, наявні.

Розкопки поселень стародавніх часів вказують на їх строкату різночасовість виникнення в регіоні та різну тривалість проживання тут людей, часті перекочування в інші місця. На це вказує, в першу чергу, те, що у цілому ряді поселень культурний шар (Дрисино, Велика Поладь, Олешник, Виноградово (кар'єр), Петрово, Шалан-ки) в археологічному розумінні незначний, або представлений у вигляді заповнених ям та вогнищ.

Завдяки успішно проведеним археологічно-пошуковим роботам, здійсненим на територіях 25 пам'ятників Закарпаття, а також вра­ховуючи наукові дані, що отримані угорськими, словацькими та ру­мунськими дослідниками старовини, археологами визначені житлові та інші побутові споруди стародавніх поселень, племен так званої культури Ґава, які можна віднести в часі до ХІІ-УПІ сторіч до н.е. і куди входить і наше село. ⁸

Із періодом існування культури Ґава пов'язано понад 100 скарбів та 44 окремі знахідки. До цієї культури у Закарпатті відносяться дуже великі археологічні скарби, знайдені у Великій Бігані (54 екз., вагою10,3 кг), Боржавське (148 екз., вагою 5,98 кг), Лази (3 екз., вагою 6,14 кг), Олешник І-ІП (42 екз., вагою б кг). У колекцію цих скарбів входять знаряддя праці, прикраси та зброя. Прикраси скла­дають 55%, знаряддя праці - 24%, побутові предмети - 8 %, зброя -8% та злитки бронзи - 5%.

Незважаючи на суттєві зрушення у вивченні пам'яток гавсько- голіградського кола, все ще залишаються дискусійними питання їх хронологічної диференціації, генетичних джерел, місць формування і часу розселення племен, їх історичних доль. Топологічний аналіз

керамічних комплексів поселень Дрисино, Баранинці, Шелестово,            Медведівці, Олешник, Дяково у Закарпатській області та цілої низки поселень, що розташовані територіально не так уже й далеко –у сусідніх Угорщині, Словаччині, Румунії (Північно-західна Тран- сільванія), дозволяють виділити два ступені розвитку культури Гава-Голігради. Критерієм для цього послужили наявні чіткі відмінності в кераміці, що походять із землянок та ям поселень Олешник, Мед-

ведівці, Дяково, Дрисино, Баранинці та могильників Венчеллив (Північно-Східна Угорщина) й Лепуш II (Румунія). Як кухонна, так і столова кераміка цих поселень має пряму аналогію з поселен­нями Магала III та могильниками в Сопоті. Це - банковидні черепні горшки зі слідами штрихових розчісувань, амфори кількох видів і варіантів, прикрашені канелюрами й виступами-підпірками на плечиках, глибокі миски для їжі, прикрашені хвилястими лініями по краях, чаші, по ободочку прикрашені пелюстками і орнаментовані паралельними рядами хвилястих ліній, нанесеними гребінчастим дерев'яним штампом. Увесь перечислений посуд може бути співстав­лений з матеріалами знахідок, що у часі відносяться до цього ж періоду в Північно-східній Угорщині, Румунії (Трансільванія), Пів­нічній Словаччині⁹. Це засвідчує водночас і хронологічну шкалу існування гавсько-голіградської етнокультурної спільноти. Певною мірою сюди ж слід віднести і знайдені в могильниках бронзові виро­би¹⁰, що здобуті в результаті найновітніх розкопок, проведених ук­раїнськими археологами. В тому числі і експедицією під керівництвом професора Е.Балагурі в Олешнику, Дякові, Медведівцях, Дрисині, Баранинцях."

Джерело ОРГАНІЗАЦІЯ "КРЕАТИВ"