Смачна кухня, гостинні господарі, м’який клімат та чисте повітря.
Саме цим приваблює Закарпаття тисячі відпочивальників. Зелений туризм в краї розвивається, однак, не настільки стрімко, наскільки хотілося б.
Головна перепона цьому – не надто розвинена інфраструктура.
Ківі, хурма, гранати та інжир. Пані Магдалина показує, як виглядають ці дерева, та розповідає, коли вони цвітуть та плодоносять. Каже, хоч Закарпаття –це не Крим, та деякі екзотичні фрукти вже навчились вирощувати і тут. На Виноградівщині клімат мякий та теплий, от і прижились ці рослини, хоч невеликі та кожного року восени збирає врожаї. Так само, як і ці дерева, полюбили виноградівський клімат і відпочивальники.
Зеленим туризмом, розповідає пані Магдалина, займається вже 4 роки, відколи пішла на пенсію.
Пані Магдалина каже: туристів з Росії, Білорусії та Прибалтики цього року, на відміну від минулих років, нема взагалі, а от відпочивальників з інших регіонів України побільшало. Аби привабити туриста, кожен господар намагається вирізнитись серед інших.
У родині Павличко захоплення чоловіка, який займається виноробством, перетворили на атракцію.
Кожному гостю пропонують покуштувати смачні закарпатські вина у відповідно облаштованому дегустаційному залі.
А вино тут позиціонують, як невідємний атрибут закарпатської кухні.
Ще одну атракцію для відпочивальників планують створити вже найближчим часом: господарі збираються відкрити поруч з будинком оригінальний музей. Перші експонати для нього вже є. Зелений туризм –гарна можливість для Закарпаття заявити про себе та привабити сюди натовпи туристів, переконаний і завідувач сектору туризму виноградівської РДА. Всі умови та можливості для цього є. Здавалося б, перспективи для розвитку зеленого туризму на Виноградівщині є, та разом з цим вистачає і проблем, бідкаються господарі. Зараз зелений туризм тримається лише на ентузіазмі місцевих господарів, заохочення його розвивати від держави нема ніякого. Люди бояться, що навіть і ті невеликі гроші, які вони заробляють, держава замість того, аби допомогти, може обкласти податками. А тоді взагалі доведеться закривати свої сільські садиби для відвідувачів.
Да, не думал я, отправляясь к этому уникальному, на мой взгляд, сооружению, что это доставит в мою душу СТОЛЬКО негатива. Все началось с того, что я опросил 19 (!) пожилых и старых людей на предмет того, где находится старая деревянная синагога. В независимости от возраста ответ был искренним и абсолютно негативным. Нет у нас в селе такого, хоть убей – нет. Но мы, к счастью, не из робкого десятка краеведов и не могли отказаться от поисков. В итоге, на 19 человек всего двое знали, что в селе есть еврейское кладбище.
Повідомлення Аль-Ідрісі у 1154 р. є найдавнішим письмовим
джерелом, в якому згадується Ужгород. Як свідчать історичні документи,
місто з часу свого першого згадування фактично до кінця Першої світової
війни мало тільки одну назву: Унґвар (видозміни Гункбар, Гунґвар,
Онґвар).
