Замок Шашвар

      Один з найбільш маловивчених замків Закарпаття, про який практично нічого не відомо і тому це зміцнення в наші дні найчастіше вважають скоріше легендарним форпостом, ніж реально існуючим спорудою. Практично вся існуюча інформація про замок базується на повідомленнях істориків нового часу, які, у свою чергу, спиралися на невідомі нам джерела. 

Між с.Сасово та с.Гетеня оселилися баклани

Бакланы Закарпатья
Первое, что приходит в голову у среднестатистического обывателя при прочтении заголовка статьи, это мысль о том, что в дальнейшем рассказе, по всей видимости, в негативном свете будут упомянуты некоторые жители Закарпатья. Именно такая слава прочно закрепилась в последнее время за словом «баклан», которое при этом, еще и стало довольно часто употребляемым. «Ты – баклан!», «Вася – баклан позорный», «Идем, побакланим, брат», все чаще звучит вечером с темных лавочек в ужгородских дворах. Где-то, заслуженная слава для слова.

Малокопанське городище

      Село Мала Копаня (укр: Мала Копаня), Виноградівського району, розташоване на висоті 211 м.н.р.м.  у підніжжі Чорної гори, на правому березі річки Тиса, недалеко від райцентру Виноградів, від якого відділено горою «Чорна гора» (565 м.н.р.м.). Назви частин села: Буковина, Загороди, Корольків, Камінець, Кадуби, Осичани, Чиненик, Саловки. Перші письмові згадки про село відносяться до середини ХІ століття (Журнал «Сабо», ст.329).

Великі Ком'яти

     Село Великі Ком'яти (укр: Великі Ком'яті, альт: В.Комяти), Виноградівського району, засноване в 1345 році і розташоване на висоті 131 м.н.р.м. в долині річки Боржава. Крім успішно зруйнованої дерев'яної синагоги та єврейського кладовища недалеко від неї, Водяний млин на річці Боржава, в селі, виявляється, є ще три об'єкти, що представляє хоч якийсь історичний інтерес.

Вілок

      Поселення було засновано на рівнинній місцевості правого берега річки Тиси (притока Дунаю). У наші дні село розташоване на українсько-угорському кордоні на правому березі Тиси.

Криниця Кадуб

За селом, по дорозі з Фогораша (тапер зубівка)в Новоселицю, є невеличка криниця з кадубом. Її так назвали – Кадуб, хоч і пізніше дерев’яний зруб і був замінений цементною цямриною. Там часто люди набирали в бочки воду й везли додому, не раз зупинялися з кіньми чи волами, якщо проїжджали з возами, щоб напоїти худобу. Але пізніше челядь почала боятися того місця й неохоче  йшла вночі мимо по тій дорозі попри Кадуб, залякано озираючись і хрестячись. А все тому, що,

Севлюський замок

У той далекий час, коли татари нападали на мирні села, тут-там виростали замки для оборони від ворога. Саме для цього був збудований Севлюський замок, який ще називають Канков.

Про нього збереглася така легенда.

Онок

Де село Онок, там у давні часи були ліси. На полянах пастухи випасали овець, а потім почали розкорчовувати ліси, сіяти зерно. У одного пастуха була донька Ілонка. Полюбила вона одного молодого пастуха, хотіла стати його жоною.

Та напали розбійники і убили Ілониного жениха. З горя Ілонка умерла. Де її поховали, місце те назвали Ілонок, тобто Ілонине. А пізніше там поселилися люди, вони змінили назву на Онок.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Матійово (Матієве)

Король Матій ходив помежи люди. Там, де наше село, застала його ніч. А там були пастирі, пасли худобу. Жили вони у колибах.

В одній колибі король ночував. Дали йому молока напитися, постелили на свіжому сіні.

На другий день увидів, що місця се файні. Вийняв гроші і каже:

-         Нате, і збудуйте село!

Вівчарі подякували і звідають:

-         А за кого нам Богу молитися?

-         За короля Матія.

Так потім і назвали село – Матійовом.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Чорний потік

Вуглярі шукають таке місце для випалювання вугілля, аби і ліс добрий, і вода близько. Де тепер село – давно був ліс. На роки було з чого вугілля випалювати. А від вугілля вода і потоці, який протікав через ліс, була чорною. І назвали потік Чорним.

Вуглярі на зрубах біля потоку стали будувати собі хижі. І помалу виникло село. І назвали село Чорним Потоком.

Першими жителями були Нігрі, Потокі, Йона, їх іменами названо окремі місця і селі.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Чорна (Черна)

Варіант А

Були часи, коли пани знущалися з селян. Люди робили на них не покладаючи рук, з рана до вечора – сіяли жито-пшеницю, копали, косили, жали, молотили, садили всяку-всячину. Працювали як прокажені за крихту хлібця, а їх діти ходили босі й голодні. І так з року в рік.

Та якось з’явився в тих часах один молодий пан,

Тросник (Шашвар)

За переказами, колись давним-давно на правому березі Тиси стояв високий, громадний кам’яний замок, у якому гніздилися орли. Жителям села кажен день треба було приносити в жертву молодого хлопця або дівчину. Із-за цього й назвали село Шошвар (замок орлів – у перекладі з угорського). Але й місцеве „шаш” – Тросник.

За другою версією назва села пояснюється по-іншому. Потік, котрий протікав через село, був порослий шашом (сашом - комишем), тобто тросником. Звідси й пішла назва – Тросник.

Детальну інформацію про визначні місця села, історію села та його мешканців можна отримати завітавши до сектору краєзнавчої літератури при Виноградівській ЦРБ або до сільської бібліотеки-філії.

Виноградів (Севлюш)

Варіант А

Колись давно територiя, котра тепер заселена людьми i називаеться Виноградовом, була зовсiм безлюдна, пуста. Землi там були хорошi, але ними нixто не займався, їх нixто не засiвав, нixто не обробляв, не доглядав за ними. І одного разу в якомусь iз мicт краю, котре було спокiйним завжди, бо  там нixто нiкоro не ображав, нixто нiкому зла не спричиняв, сталося щось погане. Один чоловiк, який жив дуже бiдно, але йому вci допомагали, хтоо чим мir, допустився ганебного вчинку: вiн обiкрав свого cyciдy. Цей чоловiк був бiдний, це вci знали, але йому вci й допомагали, годуючи йoго самого i його сiм'ю. Тому злочин, який cкоїв, не могли виправдати i простити йому. Зiбралася рада мicтa i досудили: